2017 року українська анімація святкує свій 90-річний ювілей. Свою історію вона почала на початку XX століття, у час бурхливого розвитку світової мультиплікації.

Розвиток української анімації йшов пліч-о-пліч з радянською, проте вже у цьому зародковому стані українська анімаційна культура набувала свого особливого шаленого стилю.

Анімацією в Україні спочатку займалися художники Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), а після війни – "Творчого об'єднання художньої мультиплікації" при студії "Київнаукфільм", що від 1990 року змінило назву на "Укранімафільм".

Фенакістископ – картонний диск з малюнками фігур людей у різних фазах руху, розміщених по колу. Диск обертається і створює ілюзію руху.
Ще на своєму світанку людство мало потяг до відтворення сцен з життя у малюнках. Про це свідчить наскельний живопис, який залишили по собі первісні люди. Виявлені у європейських печерах малюнки датуються 40 тис. років до нашої ери.

З винаходом паперу з'явилася нова "магія" – кілька малюнків одного предмета або людини у різних фазах руху під час швидкого їх перегляду створювали ілюзію руху.

У XIX сторіччі винахідники конструювали нові та більш досконалі інструменти для демонстрації рухомих картинок – фенакістископ, зоотроп, праксиноскоп... Так народжувалася анімація.

Українська анімація розпочала свій шлях трохи пізніше. Датою її народження вважається 1927 рік, а дідусем дослідники називають киянина В'ячеслава Левандовського.
20-30-ті роки xx ст.
Зародження української анімації.
Період Левандовського
Перші мультфільми не збереглися, лишилиcя тільки кадри. На фото - кадр з мультфільму "Казка про солом'яного бичка", 1927 рік.
В'ячеслав Левандовський з дитинства тяжів до мистецтва. Захоплювався музикою, балетом, театром та живописом. Під час навчання в українській Академії мистецтв він почав працювати у театрах та видавництвах, розмальовуючи декорації та створюючи ілюстрації до дитячих книжок.

Працюючи художником Одеської кінофабрики ВУФКУ, Левандовський створив майстерню мультиплікаційних фільмів. Її першими роботами стали документальні стрічки – присвячена українській мові "Українізація" та комбінований фільм "10", що прославляв радянську владу (у фільмі документальний матеріал поєднувався з мультиплікаційною графікою).

Першим художнім мультфільмом стала "Казка про солом'яного бичка", яку Левандовський випустив на екрани 1927 року. Анімаційна картина виконана у техніці площинних маріонеток. Для цього використовувалися маленькі паперові фігурки тварин, що складалися з шарнірно з'єднаних частин і чудово відтворювали ілюзію руху.
Другий свій мультфільм – "Казку про білку-хазяєчку та мишку-лиходієчку" – Левандовський випустив 1928 року вже у Києві. Це була 5-хвилинна версія народної казки і за враженнями сучасників вона була більш досконалою за технікою виконання та за розробкою руху персонажів.

Вперше в радянській анімації Левандовський застосував так званий метод "еклеру", який пізніше, у 50-х роках був поширений у фільмах студії "Союзмультфільм".

Метод полягає в тому, що актори, які грають людських персонажів, знімаються на плівку з нормальною швидкістю – 24 кадри на секунду, а потім аніматор, підкладаючи кадри відзнятої плівки під свої малюнки, перевіряє рух свого анімаційного персонажа в часі, роблячи художній відбір та загострюючи рух, пише у своїй статті аніматор Євген Сивокінь.

Фільм зачаровував технікою виконання, витонченістю засобів, вишуканістю та вивершеністю рухів. Адже дійсно В. Левандовський був справжнім чарівником, чаклуном руху. В цій мініатюрі його білочка, котра насправді мала лише два профільні варіанти, робила такі рухи, що у найдосвідченішого глядача виникала ілюзія, ніби вона поверталася навколо себе – поверталася через фронтальне положення!
Крижанівський Б. М., Мальоване кіно України. – Київ: "Мистецтво", 1968. – с.60-61
Левандовський поклав початок художньо-технічному експерименту у сфері анімації, вікдривши дорогу своїм учням і наступникам.

Серед відомих мультиплікаторів того часу треба загадати художника Семена Гуєцького. У його творчому доробку є, зокрема, мультфільм "Тук-Тук та його товариш Жук" (1935 рік).

Роботу над цим проектом, який мав стати одним із перших звукових мультфільмів у світі, ще 1930 року розпочав Левандовський. Проте тоді керівництво студії заморозило проект, а Левандовський після кількарічного очікування переїхав працювати до Росії.

40-50-ті роки xx ст.
Діснеївська школа.
Наслідування і професійне зростання
Наступне десятиліття у розвитку української анімації характеризувалося зачаруванням роботами голлівудської Студії Волта Діснея, яку брати Волт і Рей заснували ще 1923 року.

Художникам Діснея вдалося створити персонажів, які завоювали світову популярність і досі живуть на екранах – Міккі Маус, каченя Дональд Дак, песики Плуто і Гуффі тощо.

Українські художники наслідували голлівудські техніки, вплітаючи їх у художній контекст національної культури.

Як розповідав пізніше український режисер-мультиплікатор Володимир Дахно (автор мультфільму "Як козаки куліш варили", 1967 рік), він завжди навчав своїх учнів класичної анімації Волта Діснея.

"Вже потім, діставши цих знань, кожен може працювати над своїм стилем", - розповів Дахно в інтерв'ю журналу "Кіноколо".

Ніна Василенко
Іполит Лазарчук
Ірина Гурвич
На фото художники-аніматори (зліва направо): Ніна Василенко, Іполит Лазарчук та Ірина Гурвич.
Військовий час диктував свої правила, тож розвиток анімації був далеко не у пріоритетах держави. Тим не менш лишалися ентузіасти індустрії, які пережили тимчасовий занепад.

Відомими художниками-аніматорами, які працювали у цей період і формували обличчя української анімації, були зокрема Ніна Василенко, Іполит Лазарчук, Ірина Гурвич та інші.

Їхня відданість анімації вилилася у створення 1959 року на базі студії Київнаукфільм цеху художньої мультиплікації. Новий відділ отримав назву Творче об'єднання художньої мультиплікації, яке очолював спочатку Іполит Лазарчук, а згодом Ірина Гурвич.

60-ті роки xx ст.
Нова віха.
Формування української школи
60-ті роки відзначилися новим витком у розвитку анімації в Україні. Саме у цей час було створено мультфільми "Пригоди Перця", "Микита Кожум'яка", "Чому у півня короткі штанці", а також започатковано широко відомий мультсеріал "Козаки".

Десятиліття зусиль не минули даремно. Обертаючись назад, режисер Володимир Дахно пригадував, що українська школа анімації була відома всьому світові. За словами режисера-аніматора Олени Касавіної, вона мала свій гумор, лірику і почерк.

- Наша генерація прийшла до анімації змолоду, ми були незакомплексованими у зображальному мистецтві, спроможними на пошук нових шляхів. На мій режисерський дебют, "Як козаки куліш варили", мала сильний вплив Загребська школа анімації – різкий, схематичний малюнок. А вже від другої серії ("Як козаки у футбол грали") малюнок став пластичніший, легший.

"Козаки" допомогли всім в усіх усюдах українську анімацію одразу ідентифікувати, бо вони були колоритні й незвичайні. Перший фільм з цієї серії став проривом, бомбою. Він був дуже темповий. Він і зараз сучасний – за 10 хвилин показана велика пригода. На фестивалі в Румунії його приймали "на ура", зал начебто прокинувся – таких динамічних були тільки два американські фільми і мій.

Володимир Дахно
Режисер-аніматор
Володимир Дахно, режисер-аніматор:

- Наша генерація прийшла до анімації змолоду, ми були незакомплексованими у зображальному мистецтві, спроможними на пошук нових шляхів. На мій режисерський дебют, "Як козаки куліш варили", мала сильний вплив Загребська школа анімації – різкий, схематичний малюнок. А вже від другої серії ("Як козаки у футбол грали") малюнок став пластичніший, легший.

"Козаки" допомогли всім в усіх усюдах українську анімацію одразу ідентифікувати, бо вони були колоритні й незвичайні. Перший фільм з цієї серії став проривом, бомбою. Він був дуже темповий. Він і зараз сучасний – за 10 хвилин показана велика пригода. На фестивалі в Румунії його приймали "на ура", зал начебто прокинувся – таких динамічних були тільки два американські фільми і мій.
"Як козаки куліш варили", 1967 рік
"Як козаки у футбол грали", 1970 рік
Мультфільм "Пригоди Перця" став першою роботою новоствореного Творчого об'єднання художньої мультиплікації, а саме Ірини Гурвич й Іполита Лазарчука.

Сценарій мультфільму писали за мотивами сюжетів популярного сатирично-гумористичного журналу "Перець". Звідси й назва стрічки. Мультфільм було озвучено російською мовою, при цьому пісні виконувалися українською.

"Коли 43 роки тому я вперше потрапив на студію "Київнаукфільм", де саме в той час створювався цех художньої мультиплікації, то побачив таку картину: кілька молодих людей, приблизно мого віку, займалися кожен своєю справою: хтось малював на аркуші паперу головних героїв майбутнього фільму – Перця та його вірного помічника спанієля, хтось робив кумедні гримаси, дивлячись в люстерко, яке було на кожному робочому столі аніматора, і швидко замальовував своє зображення, а хтось, заплющивши очі, натискав на кнопку секундоміра і програвав у своїй уяві майбутню сцену, яку мав намалювати, вимірюючи її у часі з точністю до частки секунди. Йшла робота над фільмом "Пригоди Перця", з якого мало починатися відродження української анімації",

– згадує у статті для журналу "Кіно-театр" режисер Євген Сивокінь, який у той час був художником-початківцем.

Євген Сивокінь
Художник і режисер
Режисер і художник Євген Сивокінь згадує у статті для журналу "Кіно-театр":

- Коли 43 роки тому я вперше потрапив на студію "Київнаукфільм", де саме в той час створювався цех художньої мультиплікації, то побачив таку картину: кілька молодих людей, приблизно мого віку, займалися кожен своєю справою: хтось малював на аркуші паперу головних героїв майбутнього фільму – Перця та його вірного помічника спанієля, хтось робив кумедні гримаси, дивлячись в люстерко, яке було на кожному робочому столі аніматора, і швидко замальовував своє зображення, а хтось, заплющивши очі, натискав на кнопку секундоміра і програвав у своїй уяві майбутню сцену, яку мав намалювати, вимірюючи її у часі з точністю до частки секунди. Йшла робота над фільмом "Пригоди Перця", з якого мало починатися відродження української анімації.

"Пригоди Перця", 1961 рік
"Пригоди Перця", 1961 рік
Якщо В'ячеслава Левандовського вважають дідусем, то Іполита Лазарчука – батьком української анімації. На студії у "Київнаукфільм" його так і називали – "Папа".

Лазарчук почав працювати над створенням мальованих фільмів ще у 30-х роках разом із Євгеном Горбачем та Семеном Гуєцьким.

Навіть Ірина Гурвич, яка була лише на 8 років молодша за Лазарчука, також називала його "папою" і сама набувала досвіду, дивлячись, як він працює. І коли виникали якісь творчі питання, Гурвич відсилала всіх до нього: Папа розбереться.

І Папа розбирався. При чому не лише допомагав з технікою, але й міг організувати до роботи молодий колектив, який захоплювався і надихався революційними змінами, які у цей час відбувалися у західній анімації.

"Мішка + Машка", 1964 рік
"Чому у півня короткі штанці", 1966 рік
У 60-х Творче об'єднання випустило ще кілька мультфільмів. Серед них "Мішка + Машка" – стрічка для наймолодших глядачів, яка розповідає, чому не варто дорослим людям сваритися через дрібнички.

Мультфільм "Чому у півня короткі штанці" було виконано у техніці перекладної анімації. Площинні маріонетки стилізовані під косівську інкрустацію по дереву.

70-90-ті роки xx ст.
Розквіт.
Створення унікального продукту
Впродовж 70-90-х років українська анімація переживала справжнє піднесення. У цей час було створено чимало мультфільмів та серіалів, герої яких полюбилися всім. Також були екранізації відомих книжок, наприклад, "Острів скарбів" за мотивом однойменного роману Р. Л. Стівенсона.

У цей період творили режисери Давид Черкаський, Борис Храневич, Валентина Костилєва, Цезар Ольшанський, Володимир Дахно, Олександр Вікен та інші.

Деякі персонажі настільки полюбилися глядачеві, що про їхні пригоди і зараз знімають нові стрічки. Так сталося з українським супергероєм Котигорошко.

Також тішить і те, що мультфільми озвучувалися українською мовою, як наприклад, той самий "Котигорошко" або зворушливий ляльковий фільм "Ниточка і кошеня".
"Котигорошко", реж. Борис Храневич, 1970 рік
"Ниточка і кошеня", реж. Валентина Костилєва, 1974 рік
У цей час з'являлося і багато мультсеріалів. Так, серіал режисера Давида Черкаського "Пригоди капітана Врунгеля", який виходив протягом трьох років, було створено за сюжетом однойменної повісті Андрія Некрасова. А пізніше Єфрем Пружанський зрежисував трьохсерійну "Алісу в Країні чудес" за повістю Льюїса Керрола.
"Пригоди капітана Врунгеля", 1976-79 роки
"Аліса в Країні чудес", 1981 рік
Завдяки плідній праці аніматорів, художників і сценаристів у той час маленькі українці отримали чимало яскравих персонажів, про яких, вже дорослі, вони згадують із любов'ю і радістю.

Серед них – Капітошка, краплинка дощу, яка допомогає Вовченяті зрозуміти, що зовсім не обов'язково бути страшним.

Ще один культовий персонаж – Петрик П'яточкін. Енергійний та веселий, але дуже неслухняний хлопчик уві сні потрапляє до Африки, де йому доводиться стати вихователем слоників. Прокинувшись, Петрик і сам стає слухняним.
"Капітошка", реж. Борис Храневич, 1980 рік
"Як Петрик П'яточкін слоників рахував", реж. Александр Вікен, 1984 рік
- Історія української анімації була унікальна навіть на радянському просторі, тому що саме в Україні вироблялися серіали на кшталт "Пригод капітана Врунгеля", "Острову скарбів". Саме в Україні робили "Алісу в Країні чудес".

Ці серії були єдині у своєму роді на радянському просторі. Українську анімацію вирізняв свій особливий шалений стиль, де один фільм не був схожим на інші.

Роботи українських художників вирізняла мелодійність руху, музичність анімації. Це були характерні риси української мультиплікації.

Олена Голубєва
Продюсер анімаційної студії "Червоний собака"
Олена Голубєва, продюсер анімаційної студії "Червоний собака":

- Історія української анімації була унікальна навіть на радянському просторі, тому що саме в Україні вироблялися серіали на кшталт "Пригод капітана Врунгеля", "Острову скарбів". Саме в Україні робили "Алісу в Країні чудес".

Ці серії були єдині у своєму роді на радянському просторі. Українську анімацію вирізняв свій особливий шалений стиль, де один фільм не був схожим на інші.

Роботи українських художників вирізняла мелодійність руху, музичність анімації. Це були характерні риси української мультиплікації.
"Лікар Айболить", 1984 рік
"Острів скарбів", 1986 рік
Вже після здобуття Україною незалежності 1991 року на екрани вийшов понометражний мультфільм "Енеїда" режисера Володимира Дахна. Стрічку було створено за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського, бурлескної пародії на "Іліаду" Гомера й "Енеїду" Вергілія.

"Енеїда" стала першим повнометражним мультфільмом доби незалежності. Дахно у дуеті з художником Едуардом Кіричем втілив анімаційну розповідь про казака Енея у стилі їхнього серіалу про пригоди козаків.

"Енеїда", 1991 рік
"Енеїда", 1991 рік
2000-ні роки xxІ ст.
Нові часи.
Пошук незалежних шляхів
У 2000-х роках в українській анімації, з одного боку, розпочався період занепаду, а з іншого – аніматори поринули у пошук нових незалежних шляхів. З'явилося чимало нових студій – від великого "Борисфену", де працює більше 300 аніматорів, до різних невеличких об'єднань, так званих "домашніх студій".

Це сприяло появі нових авторів та форматів. Зокрема, у співпраці з музикантами було реалізовано велику кількість анімаційних кліпів.

На потребу часу на факультеті кіно було започатковано новий фах режисера анімаційного фільму під керівництвом Євгена Сивоконя.

2003 року український анімаційний фільм вперше від радянських часів отримав нагороду – Срібного ведмедя на Берлінському міжнародному кінофестивалі. Почесний приз здобула дебютна стрічка молодого режисера Степана Коваля "Йшов трамвай №9".

"Йшов трамвай №9", 2003 рік
"Йшов трамвай №9", 2003 рік
Євген Татарінов, виконавчий продюсер "Укранімафільму"
- Анімаційна індустрія в Україні перебуває у зародковому стані. Тільки починають з'являтися незалежні студії, які роблять приватні проекти. І це відбувається вперше за роки незалежності України. Потрібно, щоб з'являлося більше студій, щоб виходили по декілька повнометражних мультфільмів на рік. Тоді можна буде оцінити різноманіття продуктів.

В Україні були чи не найяскравіші фахівці, що працювали у класичній мальованій 2D-анімації, яка зараз не дуже популярна через те, що немає великого виробництва. Багато фахівців просто розбіглися через брак роботи. А переважна більшість продукції зараз створюється за іншою технологією – комп'ютерна 3D-анімація. Це на кшталт диснеєвських мультфільмів. Тобто у технологіях всі орієнтуються на лідерів галузі - на анімаційні студії Disney, Pixar тощо.

Водночас є в українських мультфільмах свої характерні риси, які проявляються у персонажах. Якщо це козаки, Котигорошко чи Кожум'яка, то звісно глядач з першого погляду зрозуміє, що це своє, рідне. Тобто це персонажі з народних казок. А решту намагаються робити так, щоб воно сприймалося і на західних ринках, зокрема на американському.

"Пригоди Котигорошка та його друзів", 2014 рік
p
"Пригоди Котигорошка та його друзів", 2014 рік

p
Персонажі українських народних казок дійсно не втрачають популярності. Так, мультфільм Бориса Храневича "Котигорошко" отримав сучасний римейк у вигляді мультсеріалу. Перші серії "Пригод Котигорошка та його друзів" було створено на студії "Укранімафільм", прем'єра відбулася 2014 року у День Незалежності на каналі "1+1".

Того ж року відбулася прем'єра стрічки "Бабай". Він вважається першим українським повнометражним мультфільмом, який вийшов у широкий прокат України.

Робота над фільмом тривала близько 2 років. Стрічку виконано у класичній мальованій анімації на студії "Укранімафільм".

Щоправда, відгуки від критиків мультфільм отримав невтішні. Зокрема, його критикували за старомодну двомірну анімацію.

"Бабай", 2014 рік
"Бабай", 2014 рік
Ще одним казковим героєм, який втілився на екрані, став відомий борець із драконами. 2016 року відбулася прем'єра повнометражної 3D-анімаційної стрічки "Микита Кожум'яка" виробництва студії "Panama Grand Prix".

Через перебої з фінансуванням та брак фахівців робота над фільмом тривала майже 10 років. Спеціально для фільму було записано сім пісень, головну з яких виконує співачка Злата Огнєвіч.

Мультфільм стартував успішно. Зокрема, взяв участь у Каннському фестивалі "Кіноринок" й отримав контракти на показ у кінотеатрах 15 країн світу, зокрема у Великій Британії, Китаї, Японії, Польщі.

"Микита Кожум'яка", 2016 рік
"Микита Кожум'яка", 2016 рік
2016 року відбулося яскраве повернення на екрани легендарних персонажів, відомих у всьому світі, – українських козаків Тура, Ока і Грая. Студія Baraban спільно з групою "1+1 медіа" створили анімаційний серіал, де оновлені козаки подорожують країнами світу, граючи з місцевими у футбол.

До речі, сучасних козаків малював їхній батько – Едуард Кірич. Художник не володіє графічним програмами, тому ескізи малював від руки, а згодом малюнки оцифровували.
Кірич зауважив, що завдяки сучасній техніці козаки стали більш виразними.

"Козаки. Футбол. Греція", 2016 рік
"Козаки. Футбол. Греція", 2016 рік
2017 рік
Сьогодення.
Народження самобутньої традиції
2017 року в історії української анімації сталася визначна подія. Вперше на міжнародному фестивалі анімаційних фільмів Україна представила власний стенд. Подія відбулася у червні у французькому місті Ансі. Цей фестиваль – один з найбільш відомих та престижних анімаційних форумів світу, заснований ще 1960 року.
За 30 років існування ринку на фестивалі в Ансі були поодинокі випадки презентації українських студій або авторів, але ніхто з європейської спільноти не ідентифікував нас як Україну. Сподіваємося, що тепер будуть. Бо Україна – це не просто дешева робоча сила, а джерело певних історій та різних унікальних художніх образів, які не схожі ні на що інше.
- Олена Голубєва, продюсер студії "Червоний собака"
Український стенд організувала створена у березні цього року ГО "Українська анімаційна асоціація" за участю незалежних студій та за підтримки Державного агентства з питань кіно, Міністерства культури та Міністерства закордонних справ.
"Віктор Робот"
"Віктор Робот"
Під слоганом "Animazing stories of Ukraine" міжнародній спільноті було представлено кілька анімаційних фільмів ("Микита Кожум'яка", "Мавка. Лісова пісня", "Викрадена принцеса", "Віктор Робот") та серіалів ("Анімована поезія" за мотивами "Кобзаря" Т.Г.Шевченка, "Мама поспішає додому").
Україна – молода держава на анімаційній мапі світу. Усі знають, що ми виробляли за радянських часів, але ніхто не знає, що ми можемо запропонувати світові сьогодні. Звісно, ми не можемо конкурувати з Pixar чи з іншими голлівудськими студіями, але з чогось треба починати, і ця робота вже ведеться. Я вважаю, що є маленькі успіхи, які поки що, на жаль, для широкого кола глядачів не такі очевидні, але ми, перебуваючи всередині індустрії, бачимо, як все це народжується на наших очах.
- Сергій Неретін, перший заступник голови Держкіно
Більшість з представлених на фестивалі мультфільмів поки що не завершені. Так, цього року повідомлялося, що анімаційний серіал за мотивами "Кобзаря" має вийти вже незабаром. Проте наразі точна дата релізу невідома.

В основі першої серії, виконаній у стилі зомбі-хорору, лежить містичний вірш Тараса Шевченка "За байраком байрак".
"Анімована поезія" за мотивами "Кобзаря"
"Анімована поезія" за мотивами "Кобзаря"
Ще один мультфільм, на який очікують глядачі, це "Мавка. Лісова пісня" виробництва студії Animagrad. Її прем'єра орієнтовно запланована на 2019 рік.

За словами креативного продюсера Animagrad Ганни Єлисєєвої, ідея "Мавки" народилася більше чотирьох років тому у власника студії Сергія Созановського та продюсера Ірини Костюк, які надихалися українськими міфами та творчістю Лесі Українки. В основі сценарію анімаційного фільму лежить її драма-феєрія "Лісова пісня".

Ганна Єлисєєва, креативний продюсер студії Animagrad
- Леся Українка створила геніальний драматичний твір, сповнений філософського смислу, лірики і кохання. Вона дивовижним образом передає природу української душі. І разом з тим ця історія є абсолютно універсальною, адже всім зрозуміло, що любов здатна зробити людину кращою, позбавити її від вад. Щоправда, у Лесі Українки трагічний фінал, а ми його трансформували у happy end (щасливий кінець, - ред.).

Тож є три основні причини, чому для анімаційного фільму обрали саме цей образ Мавки: багатство образної системи українських міфів, геніальність творів Лесі Українки та особистий інтерес продюсерів до цього.

І, мабуть, вже у самому повітрі витала необхідність створити такий образ, який зможе виразити всіх нас, українців. Зараз існує потреба у власних героях, легендах, на які ми зможемо спиратися, чи то Мавка, чи то кіборги, чи то будь-які інші персонажі.

Челендж сучасної анімації в тому, щоб на основі своїх культурних традицій створювати фільми, які будуть зрозумілими всьому світові. Такими є два відомих голлівудських релізи - це "Моана", яка представила острів у Тихому океані, і "Коко", який занурює глядача у міфи Мексики.

Мавка - це міфічний український персонаж, українська драма. Для анімації будуть характерні українські риси, в ній будуть присутні наші місцеві локації - карпатські ліси, ліси Полісся. Ми вводимо у сюжет тварин, які внесені до Червоної книги України, - це рись, чорний лелека. Але разом з тим тема любові, боротьби проти ворогів, протиставлення екології індустріалізації та технологізації, природньої краси - штучній, мені здається, що все це універсально і зрозуміло для всього світу.

Українська анімація певний час була на дуже високому рівні, але у 90-х ця традиція перервалася. Зараз вона тільки відроджується. Так, був хороший український реліз "Микити Кожум'яки", який робили декілька років. Це була перша ластівка, яка полетіла далеко за кордон.

Своєю чергою студія Animagrad також взяла на себе роль, сміливість та амбіцію представляти нову українську анімацію у світі. Зараз існує кілька країн, відомих своєю анімацією, - це Франція, Іспанія, Бельгія, США. А тепер до цього списку включають й Україну.

"Мавка. Лісова пісня"
"Мавка. Лісова пісня"
Українська анімація зараз увійшла у період свого активного розвитку. До цього процесу долучилося і телебачення. Так, генеральний продюсер дитячого телеканалу ПЛЮСПЛЮС Іванна Найда робить ставку саме на продукти власного виробництва.
Іванна Найда, генеральний продюсер каналу ПЛЮСПЛЮС
- В останні кілька років українська анімація почала швидко розвиватися. Зокрема, канал ПЛЮСПЛЮС із року в рік нарощує обсяги власного виробництва. На сьогодні каналом створені чотири унікальні продукти з кількома сезонами: "Це наше і це твоє", "Казка з татом", "Корисні підказки", "Світ чекає на відкриття".

До речі, останній проект дав хороший результат переглядів. Прикладом героїв мультфільму ми надихаємо дітей робити свої власні винаходи. Проект має дещо пригодницький характер, що подобається дітям.

Якщо говорити про Україну загалом, то чи не вперше за останнє десятиліття наша країна може похвалитися такою кількістю анімаційних продуктів. Крім того, цей напрям розвивається не лише на професійному, але і на аматорському рівні. Людям це цікаво.

Щодо стилів і напрямів, у яких працюють аніматори, то ми використовуємо 2D-анімацію. Наш арт-директор Едуард Катихін створює персонажів, а далі за допомогою програми ми їх анімуємо. Він вже розробив власний стиль, створюючи продукти, ми намагаємось робити їх впізнаваними.

Стосовно 3D-анімації, то її на нашому ринку застосовують великі продакшени з великою командою. Цей вид потребує більше часу, а зважаючи на специфіку телебачення, доречніше все ж таки зупинятися на 2D.

Період застою нас обминув. Ми постійно розвиваємось і плануємо рухатись у цьому напрямі далі.

"Світ чекає на відкриття. Батарейка"
"Світ чекає на відкриття. Батарейка"
"Світ чекає на відкриття" – це новий проект власного виробництва каналу ПЛЮСПЛЮС. Цей мультсеріал про сміливість дозволити собі мріяти, вигадувати і, головне, не боятися помилок та невдач. Він має повчальну частину, але здебільшого створений для того, аби спонукати дитину творити і вірити в свої сили.

Ще один власний проект телеканалу називається "Це наше і це твоє". Це серія мультфільмів, які у простій формі розповідають юним глядачам про те, що захопливе є в Україні: унікальні факти, винаходи, неймовірні природні ресурси тощо. Проект отримав низку престижних нагород, серед яких телевізійна премія "Телетріумф".

Обидва мультсеріали рекомендовані Міністерством освіти і науки України до перегляду школярам 1-4 класів під час першого уроку та протягом усього навчального року.

Саме після першого перегляду мультфільмів ПЛЮСПЛЮС у школах розпочався великий спільний проект телеканалу з Міністерством освіти. У рамках проекту було проведено виставку дитячих малюнків у київському Мистецькому арсеналі, що стала національним рекордсменом і була занесена до Національного реєстру рекордів. Після чого, на основі дитячих історій, було створено цілий сезон мультфільму "Це наше і це твоє".

"Це наше і це твоє. Трембіта"
"Це наше і це твоє. Трембіта"
Представники анімаційної спільноти зазначають, що чимало студій у своїй роботі орієнтуються на західний ринок, створюючи образи, зрозумілі закордонним споживачам. Тим не менш, незважаючи на комерсалізацію, українська анімація не втрачає самобутності, не зраджує характерним особливостям, набутим за майже сторічну історію.

Однією з таких характерних рис є використання в анімаційних творах образів харизматичних героїв народних казок. Використання сучасних технологій дозволяє зробити цих героїв привабливими для глядачів. Та й часто анімаційні стрічки розповідають про боротьбу добра і зла, про кохання та пошук власного шляху, а ці проблеми є зрозумілими дорослим і дітям у всьому світі.

А прискорення розвитку української анімації та збільшення кількості нових проектів дозволяє сподіватися на нові досягнення вітчизняних аніматорів.

Автор: Ольга Скичко
Дизайнер: Віталій Фоков

Made on
Tilda