На календарі 22 листопада 1963 року. У Далласі – теплий і сонячний ранок. Десятки тисяч людей зібралися на центральних вулицях міста – сьогодні тут має проїхати 35-й президент США Джон Фітцджеральд Кеннеді з дружиною.

Президентський літак приземляється в аеропорту Далласа. Очільник США та перша леді у супроводі двох агентів Секретної служби США сідають у куленепробивний лімузин. Однак Кеннеді наказує прибрати відкидний дах автівки, щоб люди могли бачити свого президента. Кортеж вирушає до міста. На годиннику – 11:50.

Кінцевим місцем призначення є міський торговий центр, де подружжя чекають на офіційний обід. Проте на шляху до нього кортеж неодноразово зупиняється – Кеннеді усміхається та потискає руку простим громадянам.

Президентський лімузин повертає на Елм-стріт. За лічені хвилини після цього повітря розрізає перший постріл – куля пролітає повз президента і влучає в одного з громадян. Та вже хвилиною пізніше Кеннеді уражають ще два постріли.

Кортеж мчить до Парклендського шпиталю. Дорога займає усього 5 хвилин. Медики намагаються врятувати президента, проте усе марно. Кеннеді помирає. На годиннику – 13:00.

На календарі 22 листопада – день, що увійшов до історії, як зухвале вбивство 35-го президента США.
Джон Кеннеді запам'ятався як наймолодший президент США, улюбленець жінок та харизматичний лідер. Він народився у сім'ї амбітного політика Джозефа Кеннеді, який пройшов шлях від сина власника пабу до мільйонера.

Джон, якого рідні та близькі називали просто "Джек", з відзнакою закінчив Гарвардський університет, а трохи згодом пішов на службу до військово-морського флоту США. Протягом Другої світової він брав участь у різноманітних воєнних операціях і навіть отримав звання лейтенанта.

2 серпня 1943 року американський торпедний катер "РТ-109", яким командував Джон Кеннеді, протаранив японський есмінець "Амагірі". Унаслідок пошкоджень судно затонуло, а моряки були змушені добиратися до берега вплав. Тоді Кеннеді, попри травму спини, виніс на собі пораненого механіка та допоміг йому дістатися суші.

За свій героїзм він отримав медаль.
Після завершення війни Кеннеді деякий час працював журналістом, але зрештою вирішив піти у політику. У 1952 він став сенатором штату Массачусетс після перемоги над сильним противником з Республіканської партії – Генрі Кеботом Лоджем-молодшим.

У 1958 його повторно обрали до Сенату, а вже 2 січня 1960 року Кеннеді оголосив про свій намір балотуватися у президенти. За звання очільника США він змагався з Річардом Ніксоном. Кеннеді переміг його, а вже 20 січня 1961 року склав присягу і таким чином став наймолодшим президентом в історії США – йому було лише 43 роки.

Наприкінці своєї інавгураційної промови Кеннеді виголосив відомі слова: "Не запитуй, що країна може зробити для тебе, запитуй, що ти можеш зробити для країни".

Протягом свого трирічного президентства Кеннеді намагався реалізувати низку як внутрішньополітичних, так і зовнішньополітичних рішень, щоправда, небагато з них були успішними.
Він запровадив програму "нових рубежів", за якої були збільшені державні видатки на соціальний сектор. За часів Кеннеді влада США також вперше замислилась про необхідність перенавчати працівників, що втрачають роботу. У парламент також внесли закон про зниження подохідного податку.

Значну частину своєї уваги 35-й президент США приділяв тому, щоб зупинити поширення впливу комуністів у країнах Африки та Азії.

Так, наприклад, невдовзі після початку свого президентства Кеннеді дав дозвіл на реалізацію плану повалення прокомуністичного уряду Фіделя Кастро.

Американці планували озброїти певну кількість кубинських емігрантів, готових розпочати боротьбу з силами Кастро, та висадити їх на "Острів свободи". Розраховували, що повстанців підтримає місцеве населення.

Проте цього не трапилося, і операція "Плутон" провалилася. За три днів емігрантів було розгромлено. Дії США лише підштовхнули Кастро до зближення з Радянським союзом.
На період перебування Кеннеді при владі припала також і Карибська криза. У 1962 році американські літаки-розвідники знайшли на Кубі ракетні установки з ядерними боєголовками. Це спричинило справжню паніку – 22 жовтня 1962 року президент Кеннеді заявив про початок військово-морської блокади острова.

180 військових кораблів вийшли у Карибське море, щоб закрити радянським кораблям дорогу до Куби. Кубинський лідер Фідель Кастро заявив Микиті Хрущову, що збройне зіткнення зі США є невідворотним.

Проте зрештою обидві наддержави пішли на компроміс – Хрущов погодився прибрати радянські ракети, якщо США припинуть втручатися у внутрішні справи Куби.

Протягом президентства Кеннеді також посилилося втручання американців у громадянську війну у Південному В'єтнамі. Однак ескалація військових дій відбулася вже за часів президентства його наступника, Ліндона Джонсона.

35-й президент США також зробив чималий внесок у розвиток національної космічної програми - збільшив бюджет НАСА утричі. Кеннеді обіцяв, що ще до кінця десятиріччя американці висадяться на Місяць. Проте останнє трапилося вже після його смерті, у 1969 році.
Відомий американський журналіст, ведучий новин каналу CBS Волтер Кронкайт, був одним з тих, кому довелося висвітлювати смерть президента. 22 листопада він з'явився на чорно-білих екранах американських глядачів, щоб повідомити їм сумну звістку.

Журналіст сів за стіл, одягнув свої фірмові окуляри, прочистив горло і прочитав: "З Далласа, штат Техас, флеш, вочевидь, офіційний: президент Кеннеді помер о тринадцятій годині за Центральним часом".

Після цього Кронкайт зняв свої окуляри і подивився на годинник. Час немовби зупинився. Після тривалої паузи, він переклав для мешканців східного узбережжя: "Президента було вбито о другій годині за Східним часом, усього 38 хвилин тому".
Ведучий знову витримав паузу. Пізніше він скаже в інтерв'ю NPR, що не хотів, щоб у його голосі бриніли емоції. Зрештою, Кронкайт знову одягнув окуляри і продовжив: "Віце-президент Джонсон покинув шпиталь у Далласі. Нам невідомо, куди він прямує, проте вочевидь, він складе присягу і стане 36-м президентом Сполучених Штатів".

Звістка про смерть Кеннеді спричинила жах та паніку. Громадяни плакали на вулицях міст, вчителі призупиняли заняття у школах. Сім'ї збиралися навколо телевізорів в очікуванні новин з Далласа.
Деталі вбивства з'явилися досить швидко. Стало відомо, що вбивчі кулі уразили Кеннеді у шию та у голову. Він впав у напрямку першої леді Жаклін Кеннеді. Миттєво лімузин помчався до шпиталю "Паркленд Меморіал".

Проте усі спроби врятувати президента були марними, і о тринадцятій годині, після того, як до Кеннеді навідався католицький священик, лікарі зафіксували смерть наймолодшого очільника США.

Тіло Джона Кеннеді доправили до аеропорту та повантажили на борт літака Air Force One.
Там же, вже о чотирнадцятій тридцять вісім, Ліндон Джонсон склав присягу – він стояв пліч-о-пліч з Жаклін Кеннеді, одягнуту в закривавлений рожевий костюм, який вона відмовилася знімати зі словами: "Я хочу, щоб вони бачили, що зробили з Джеком".

Оскільки Біблії не було, Джонсон складав присягу, тримаючи ліву долоню на особистому католицькому молитовнику Джона Кеннеді.

Суддя, яка це засвідчила, плакала.

Цього ж дня за підозрою у вбивстві арештували Лі Освальда, колишнього морського піхотинця США. Проте два дні потому його застрелив власник нічного клубу Джек Рубі.

Для розслідування всіх обставин трагедії новий президент США Ліндон Джонсон організував спеціальну комісію. Вона отримала назву Комісія Воррена (за іменем голови комісії Ерла Воррена).
Хто та чому вбив улюбленця публіки Джона Кеннеді?

Відомо, що кілер, Лі Гарві Освальд, був марксистом та мав зв'язки з Радянським союзом. Протягом 1956-1959 років служив в американському флоті. Проте майже одразу після завершення служби, він поїхав до СРСР.

Там згодом й одружився – з росіянкою Мариною Прусаковою. У 1962 році Лі Гарві Освальд разом з дружиною та новонародженою донькою повернувся до США.

Вбивство Кеннеді не було його першим злочином. На початку 1963 року чоловік придбав револьвер та гвинтівку з телескопічним прицілом та вже 10 квітня намагався застрелити колишнього генерала США Едвіна Вокера, відомого своїми праворадикальними поглядами.

Пізніше цього місяця Освальда бачили у Новому Орлеані – він був членом організації "Справедливість для Куби" (Fair Play for Cuba Committee), прихильної до Фіделя Кастро.

У вересні 1963 майбутній вбивця Кеннеді відвідав Мехіко – дослідники припускають, що там він намагався отримати візу для того, щоб поїхати на Кубу або повернутися до СРСР.
У жовтні 1963 року Освальд повернувся до Далласа і влаштувався на роботу до Техаського книгосховища, звідки місяць потому й пролунали фатальні постріли – зараз у будівлі розташований музей, присвячений вбивству Джона Кеннеді.

Через годину після убивства президента Освальд застрелив поліцейського, який вирішив його допитати. Тридцять хвилин потому зловмисника заарештували. 23 листопада Освальду висунули обвинувачення у вбивстві Кеннеді та офіцера Тіппіта.

Наступного дня Освальда було вирішено транспортувати з поліцейського комісаріату до федеральної в'язниці. Простежити за цим зібрався цілий натовп з правоохоронців та працівників ЗМІ. Однак щойно кілер переступив поріг відділку поліції, з натовпу вийшов чоловік і застрелив того упритул.
Нападника миттєво затримали. Ним виявився Джек Рубі (Джейкоб Рубенштейн), досить відома у Далласі людина – він був власником низки нічних клубів і йому приписували зв'язки з організованою злочинністю.

На суді Рубі заперечував усі звинувачення та наголошував, що він невинний. Чоловік стверджував, що дуже розлютився через вбивство Кеннеді і це спричинило напад епілепсії, через який він ненавмисне застрелив Освальда. Суд присяжних визнав його винним в умисному убивстві і виніс йому смертний вирок.

У жовтні 1966 року Техаський апеляційний суд відкликав рішення на підставі неналежного прийому свідчень та того факту, що Рубі не міг отримати справедливий судовий розгляд у Далласі на той час. У січні 1967 року він помер від раку легень у шпиталі Паркленда.
Обставини вбивства Кеннеді досі не дають спокою багатьом. Існує багато спекуляцій щодо того, чому Освальд вбив Кеннеді, самостійно він наважився на вбивство чи діяв в інтересах певної країни або особи. Дехто вважає, що кілер мав спільника.

Офіційний звіт з результатами розслідування Комісії Воррена було оприлюднено 24 вересня 1964 року. Він нараховує вісімсот вісімдесят вісім сторінок.

Було опубліковано також записи усіх слухань, що проводилися стосовно цієї справи протягом 10 місяців – вони увійшли до 26 томів.

Комісія встановила, що "нема жодних доказів того, що Лі Гарві Освальд або Джек Рубі були частиною будь-якої змови, внутрішньодержавної або закордонної". Але конспіраційні теорії продовжують існувати. Серед найпопулярніших – теорія про "людину з парасолькою".
Навіщо брати з собою парасольку у такий сонячний день, як той, коли було вбито Джона Кеннеді? Це видається абсурдом. Проте 22 листопада чоловік на ім'я Луї Стівен Вітт приніс з собою на Ділі Плаза чорну парасольку.

На багатьох фото та у документальному фільмі Запрудера (бізнесмена, якому вдалося зняти трагедію на камеру) можна побачити, що якраз у той момент, коли машина Кеннеді проїжджала повз, чоловік здійняв розкриту парасольку угору.

Дехто вірить, що таким чином він подавав знак своєму спільнику. Дехто – що вистрілив з парасольки у президента отруйним дротиком. Насправді ж все було набагато простіше.

У інтерв'ю 1978 року Вітт зізнався, що просто хотів подражнити президента. Він дотримувався консервативних поглядів та чув, що парасольки – болісна тема для сімейства Кеннеді через зв'язки з британським прем'єр-міністром Невіллом Чемберленом, який підтримував політику умиротворення агресора до початку Другої світової війни.
Нерідко причетним до вбивства Кеннеді називають і ЦРУ. Розслідування Комітету Палати представників США зі вбивств викрило, що від 1960 року ЦРУ мало досьє на Освальда. Однак зрештою фахівці дійшли висновку, що не існує жодних доказів того, що кілер Кеннеді був якось пов'язаний з організацією.

Та радянські спецслужби намагалися довести протилежне. Вони навіть спонсорували Марка Лейна, автора кількох книжок про причетність ЦРУ до вбивства, та підробляли відповідні листи.

ЦРУ фігурує й у іншій конспіраційній теорії, підставою для виникнення якої стала публікація автобіографії колишнього агента організації Говарда Ханта. У ній йдеться, що замовником вбивства був не хто інший, як Ліндон Джонсон, а його виконавцем – ЦРУ.

Ще одна популярна думка – до вбивства доклала рук мафія. Сімейству Кеннеді неодноразово приписували зв'язки з організованою злочинністю. Деякі люди навіть стверджують, що мафія допомогла 35-му президенту США у 1960-му році отримати голоси ключового штату Іллінойс.
У 1960-х роках ЦРУ та мафія разом співпрацювали над операцією з усунення Фіделя Кастро – у разі її успіху клани мафії могли б заново відкрити на Кубі свої казино. Тож мотивом вбивства, знову ж таки, називають провал операції "Плутон".

За часів президенства Кеннеді також посилилася боротьба з організованою злочинністю – кількість обвинувальних вироків для членів мафіозних угрупувань зросла на 800 %.

Вину за вбивство Кеннеді деякі конспірологи покладають й на кубинських емігрантів, які зазнали невдачі під час спроби повалення режиму Фіделя Кастро. Відомо, що на момент замаху вони ставилися до Кеннеді вкрай неприязно. Називають винним і самого Кастро – він мав напрочуд серйозний мотив – помсту за спрямовані проти нього дії Кеннеді.

Дехто також підозрює, що до гибелі президента доклало руку КДБ.
1992 року Конгрес засекретив усі матеріали, що стосуються вбивства 35-го президента, на 25 років. Цей термін сплив минулоріч. Тоді національний архів США оприлюднив 2800 документів, до яких входять 5 мільйонів копій фотографій, записів, відео та доказів.

Засекреченими чинний президент США Дональд Трамп лишив 300 файлів – через те, що вони можуть загрожувати національній безпеці США.

Багато людей сподівалися побачити у розсекречених документах ім'я справжнього убивці Кеннеді, однак на них чекало розчарування. Оприлюднені файли містять небагато нової інформації. Проте дещо у них таки становить інтерес.
Так, наприклад, з файлів стало відомо, що тогочасний очільник ФБР Едгар Гувер мав побоювання, що громадяни США не повірять у провину Освальда. Він наголошував на необхідності знайти неспростовні докази:

"Мене, як і Катценбаха [у той час – заступник генерального прокурора США] бентежить, що лише якщо ми отримаємо щось неспростовне, то зможемо переконати громадськість у тому, що Освальд – справжній вбивця", – писав він.

Ця теза є співзвучною тій, яку свого часу виголосив сам Катценбах невдовзі після вбивства Кеннеді:

"Народ має бути задоволений тим, що убивця – саме Освальд, і що у нього немає спільників, які лишилися на волі, і що наявних доказів достатньо для того, щоб його засудити. Спекуляціям навколо мотивів вчинків Освальда слід покласти край. На жаль, факти про нього є занадто очевидними – марксист, Куба, дружина-росіянка тощо. Нам потрібно щось, що б унеможливило публічні спекуляції або "неправильні слухання" у конгресі".
Гувер також назвав те, що поліція Далласу дозволила вбити Освальда, попри попередження федерального уряду про можливі замахи на його життя, –"неприпустимим".

Серед розсекречених записів також розмова двох кубинців, один з яких – представник спецслужб країни. Він розповідав про те, що Освальд – влучний стрілець, і що він "його знає".

Документи також викрили, що за два місяці до вбивства Освальд спілкувався з представниками КГБ. Записи доводять, що кілер мав телефонну розмову з консулом Валерієм Валерійовичем Костіковим, якого було ідентифіковано як "офіцера КДБ". Дзвінок було здійснено з посольства Росії у Мехіко, а спілкувався американець "ламаною російською".

Чи зможуть ці нові деталі покласти край конспірологічним теоріям щодо того, що саме трапилося у Далласі того фатального дня 22 листопада 1963 року? Покаже час.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Made on
Tilda