22 січня 2019 року – рівно 100 років від підписання історичного документа, Акта Злуки УНР та ЗУНР.

Під час Української революції 1917-1921 років на уламках двох імперій народилися Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Українцям по обидва боки Збруча випав унікальний шанс об'єднатися в одну велику державу. Остаточно мети вдалося досягти 22 січня 1919 року. Тоді, після тривалих і важких перемовин між керівниками двох республік, на Софійській площі у Києві урочисто, привселюдно та з почестями оголосили про об'єднання "століттями одірваних одна від одної частин єдиної України".
Попри наступ більшовиків та розуміння керівників новоствореної держави, що незалежність утримати буде надзвичайно важко, Київ жив святом з прикрашеними у синьо-жовті стягами вулицями та будинками й багатотисячним натовпом на Софійській площі, що очікував проголошення об'єднання.

Акт Злуки – символ єдності та соборності українського народу. Особливої ваги цей документ набув після Революції гідності та відкритої військової агресії Росії на території Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей.

До 100-річчя об'єднання України ТСН.ua разом із Центром досліджень визвольного руху у спільному спецпроекті пропонує поглянути на події січня 1919-го крізь призму спогадів політичних діячів, які у надважких внутрішніх і зовнішніх умовах взяли на себе історичну відповідальність за проголошення незалежності України.


ЛОНГІН ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ


міністр закордонних справ ЗУНР,
громадський діяч, журналіст


ЛОНГІН ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ


міністр закордонних справ ЗУНР,
громадський діяч, журналіст
Цегельський був одним із "двигунів" об'єднання, адже представляв ЗУНР у перемовинах з УНР та був близьким до її керівництва. Саме він та Кость Левицький 1 грудня 1918 року підписали у Фастові історичний договір з Директорією УНР про об'єднання в єдину Українську державу.

У своїх нотатках міністр закордонних справ пригадує події, які передували підписанню Акта Злуки. В день від'їзду делегації ЗУНР в Київ, за його словами, не всі представники мали повну довіру до УНР. Однак добре довіряли міністру Цегельському.
"Здається мені, що було це 20 січня 1919 р. Та не можу сказати, щоб всі наші делегати були піднесені через цю поїздку. До відносин у Великій Україні не мали вони довіри, а факт,що ми мали зі собою охорону, військову чоту, замість заспокоїти їх, долив оливи до вогню... Я жартував собі з їх побоювань, а за Збручем поводив себе наче ,,дома", і зі стаційними урядовцями та командантами був знайомий, деякі мої товариші-делегати робили мене відповідальним за їхнє безпеченство. Ось я і став ,,командантом поїзда", хоч по віку та становищу цей ,,чин" належав би д-рові Бачинському, як голові делегації. ,,Командант поїзда" це був ,,чин" невідомий у Галичині, а зате добре відомий за Збручем. Це щось подібне до капітана на кораблі".
ЛОНГІН ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ
Правління ЗУНР
Усі сумніви та побоювання розвіялись, щойно делегація ЗУНР ступила на перон вокзалу у Києві. Цегельський пригадує, що ще до оголошення об'єднання, в столиці панувала патріотична атмосфера, а гостей із Заходу зустріли з почестями та повагою.
Коли ми висіли з вагонів, музика заграла ,,Ще не вмерла Україна". Звичайно, коли у нас співають національний гімн, виходить він шлямазарно, наче ,,марш робучого вола", як це раз влучно написав Осип Маковей, Але це ,,Ще не вмерла" військової музики в Києві було грімке, боєве. Знявши шапки, ми зближалися до почесної чоти, супроводжені офіцерами, що нас повітали.... Члени ж цієї делегації, непривичні до таких почестей, смирні галицькі селяни й провінціональні інтелігенти, були зненацька заскочені цим привітом, привичні до галицької ощадливості, вони самі таскали свої клунки чи валізки й боялися лишити їх хоч би на хвилину на пероні. Хоч я, надармо, намовляв їх це зробити. Ось так, обвантажені клунками, приймали вони привіт від почесної чоти, від прапора і відштабу старшин команди Киева....Всіх членів нашої делегації посадили в автомобілі й повезли до одного з першорядних готелів.
ЛОНГІН ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ
22 січня 1919 року у своїх спогадах Лонгін Цегельський називає "Свято Злуки Земель України". За його словами, в цей день панувала особлива атмосфера свята та піднесення всього українського народу.
Урочисте проголошення об'єднання УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві.
Може, дехто з читачів оцих спогадів здивується, а то й здвигне раменами, перечитавши попередній розділ із тирадами про чар Києва. Та хто бував у Києві, а тим більше, хто переживав ці дні в Києві, не подивується. Навпаки! Він буде поділяти мій сантимент. Те, що ми тоді там переживали, це історія нації у творенні, це епопея національно-державного відродження. Такі хвилини рідко лиш і не всякому доводиться переживати. Ми ж саме переживали їх, були свідками їх та були самі авторами й акторами, Ми творили історію, І що-небудь будучі покоління думатимуть про нас, творців та акторів цих подій, як-небудь вони осудять нас усіх, тодішніх українських політиків, але яким би шляхом вони не вели дальші змагання нашого народу до самостійної та соборної Українивсе вони мусітимуть нав'язувати до тих історичної ваги актів, що їх ми там, у Києві, тоді доконували…
ЛОНГІН ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ
Цегельський окремо згадав і події на Софійській площі: виступи віце-президента ЗУНР Юліана Бачинського та голови Директорії УНР Володимира Винниченка перед багатотисячним натовпом українців, що чекали на проголошення об'єднання.
З черги обізвався, держучи розгорнену грамоту в руках, голова Директорії, Володимир Винниченко, він вітав Західно-Українську делегацію в столичному місті України та іменем Української Народної Республики приймав заяву злуки ,,братньої, однокровної "Галицької" Волости з материковою Україною в одно 'нероздільне тіло, в одну націю-державу. На знак цього попросив члена Директорії, проф. Федора Шевця, відчитати універсал Директорії. Високий та сильно збудований проф. Швець, в гострих окулярах та з буйною, ясноволосою чуприною відчитав цей акт справді стенторовим басом. В тій хвилині з високих трибун на всіх чотирьох рогах площі окличники з громовими голосами відчитали цей акт для подальше стоячого народу. Одним із тих окличників був о. Корсуновський, тоді диякон у Софійському Соборі, опісля член Української Національної Капелі (проф. О. Кошиця), пізніше священик української автокефальної Церкви в З'єдинених Державах Америки.

Володимир Винниченко і д-р Лев Бачинський подали собі руки. З грудей тисячей, що стояли довкола, вирвалося оглушливе ,,Слава! Слава Україні! Слава Галичанам!" (Під словом "Галичани" розумілося вже і Буковинців, і Руснаків із Закарпаття.) Оце ,,слава" покотилося дальше і дальше аж до краю площі. Був це як шум моря у бурю; щось могутнє і незабутнє. Україна ликувала...
ЛОНГІН ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ
Тим не менш, це свято свято, "торжество", стало завершенням важкої роботи та пройденого двома республіками тернистого шляху до об'єднання.
Дня 22. січня 1919 року на Софійській Площі не доконано злуки. Там її тільки торжественно, ,,во всеуслишаніє миру всему", проголошено, проклямовано. Злука доконана була вже раніше. А то, що діялося на Софійській Площі дня 22, січня 1919, було лиш урочисте, удраматизоване та символічне ствердження її назовні, для уяви широких мас і світу. Це було тільки небувале всенаціональне свято. І був не заразом поклін традиції.
ЛОНГІН ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ
МИКОЛА КОВАЛЕВСЬКИЙ
міністр земельних справ УНР,
депутат Трудового Конгресу

МИКОЛА КОВАЛЕВСЬКИЙ
міністр земельних справ УНР,
депутат Трудового Конгресу
Політичний діяч у своїх мемуарах теж описував день проголошення Акта Злуки як свято для всієї України.
Проголошення об'єднання всіх українських земель відбулося в присутності численної делеґації з Галичини й Буковини. Між іншим, впадав у вічі високий огрядний галицький селянин з довгою сивою бородою, який стояв в передньому ряді напроти Михайла Грушевського, з яким він розмовляв як із старим знайомим. Потім я довідався, що це був відомий селянський діяч Покуття, - Сандуляк. Він оповідав, як їм, галицьким делегатам, заімпонували велич та простори української землі, коли вони переїхали через Збруч. Вони їхали до Києва цілий день і Сандуляк додав з радісним усміхом, що тут у Києві вони довідались, що до Харкова треба було б їхати ще один день. "Велика наша Україна",з гордістю закінчив він своє оповідання.
МИКОЛА КОВАЛЕВСЬКИЙ
Окрім проголошення злуки українських земель, у Києві провели історичний перший Трудовий конгрес, депутатом якого і був Ковалевський. Він пригадує, що піднесена атмосфера панувала і на самому засіданні конгресу.
Будівля Міського театру в Києві (нині – Національна опера України), де 23-28 січня 1919 р. відбувались засідання Трудового Конгресу України
Пригадую перше засідання Трудового Конгресу, яке відбулося в будинку київської опери, де не раз уже відбувалися селянські з'їзди. Вразила мене театральність цього першого засідання, якого за часів Центральної Ради не було. Сцена була прибрана українськими килимами і великими жовтоблакишим прапором. Посередині проти трибуни був поставлений великий золотий тризуб. У глибині сцени п'ять критих червоним оксамитом великих крісел для п'ятьох членів Директорії. Відкриття конгресу відбулося досить церемоніяльно і коли члени директорії з'явилися на сцені, члени конгресу встали, вітаючи їх покликами.

Прихована оркестра опери заграла український національний гімн. В такій урочистій формі відбулося відкриття Трудового Конгресу, на якому Володимир Винниченко виголосив велику програмову промову. Сама церемонія відкриття конгресу справляла сильне враження порівняно із звичайними традиціями доби Української Центральної Ради.
МИКОЛА КОВАЛЕВСЬКИЙ
МИХАЙЛО ШКІЛЬНИК
активний учасник революції 1917-1921 років, працював у Міністерстві торгівлі і промисловості УНР, а згодом – у Міністерстві закордонних справ
МИХАЙЛО ШКІЛЬНИК
активний учасник революції 1917-1921 років, працював у Міністерстві торгівлі і промисловості УНР, а згодом – у Міністерстві закордонних справ
Михайло Шкільник був активним учасником національно-визвольних змагань та свідком укладення Акта Злуки. Це згодом дозволило йому описати події січня 1919 року у своїй книжці "Україна в боротьбі за державність". Шкільник ніколи не обіймав посаду міністра УНР. Він висловив точку зору людини, що перебувала у вирі тих подій, але не була обтяжена надмірною відповідальністю.

У своїй книжці події 22 січня згадує так:
Трудовий Конгрес правно оформив верховну владу Української Народньої Республіки в той спосіб, що затвердив Директорію в тому самому особистому складі з головою В. Винниченком. В той самий день взяли участь у нараді Конгресу 65 делегатів від ЗУНР, щоб затвердити і проголосити з'єднання Західної України з материком, себто УНР. При великому здвизі народу, війська і приявности чужих представників проголошено на Софійській площі в Києві злуку і делегати ЗУНР обмінялись з Директорією грамотами з'єднання. Директорія проголосила цей визначний, історичний акт народові окремим Універсалом. Трудовий Конгрес доручив Директорії перевести якнайскоріше об'єднання республик в дійсність. Однак уряд ЗУНР застеріг для себе повну самоуправу. Директорія схвалила ще універсал Трудового Конгресу України до українського народу і усіх народів світу, в якому проголосила, що український народ не допустить, щоб "дехто посягав на його добро, на його незалежність та самостійність". Внаслідок інвазії совєтських армій і зближення до Києва конгрес перервав наради дня 28 січня 1919 р.
МИХАЙЛО ШКІЛЬНИК
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО
голова Директорії УНР
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО
голова Директорії УНР
Над тодішнім головою УНР якраз таки тяжіла відповідальність за майбутнє України. Винниченко знав про наступ армії більшовиків, що ті вже під Полтавою. Це ж позначилося і в записаних ним спогадах. Він розумів, що відбити атаку багаточисельної армії окупантів буде практично неможливо. Хоч його соратники згадували, що імпульсивний голова Директорії до останнього не втрачав надії, що вдасться зберегти вистраждану незалежність та соборність.

У своїх нотатках Винниченко спочатку пригадав переддень оголошення об'єднання.
Завтра має бути урочисте проголошення з'єднання Західної і Східної Українських Республік у єдину Українську Народну Республіку. Завтра ж роковини з дня проголошення самостійної України

А тим часом більшовики взяли Харків, Чернігів і вчора зайняли Полтаву. Днів через сім-десять вони можуть бути в Києві. Бідні українці не можуть без жаху думати про цей час і зарані розбігаються, хто куди може. Особливо охоче біжать за кордон. Нехай біжать, може, хоч там лишиться трошки на завод.

Завтра Трудовий Конгрес боялися, що буде більшовицький, а він, здається, буде правіший за Директорію. Але що з того, коли Директорію і його знесе люта хвиля Варварів з Півночі. Вони дужчі за нас, вони мають такого великого і дужого товариша в боротьбі, як голод. Цей товариш знесе і нашу кволу національну свідомість, і бажання порядку в народі і бідних екстатиків наших - січовиків. Голодний інтернаціональний китаєць з Совдепії, озброєний, вимуштруваний сила непоборима.

І знову для всієї нації вигнання, пониження, глум, нищення. А скільки розстріляє лютий кацап у самому Києві! Нещасний українець-обиватель. Він же тільки-тільки народився на світ і тут його вбивається.
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО
Зважаючи на те, що російські війська продовжували наступати і УНР була на межі втрати незалежності, Володимир Винниченко називає цей час "сумним", однак об'єднання УНР та ЗУНР – "святом".
В цей же сумний час (22 січня 1918 р.) урочисто одбулося свято поєднання двох століттями одірваних одна від одної галузів єдиного українського народу,наддністрянців і наддніпрянців. Західної Української Республіки (Галичини) и Східної Української Народньої Республіки (Великої України). Розуміється, на Софійській площі. з дзвонами, молебнем, парадом і головним отаманом.

А для негайного фактичного переведення в життя цього акта представників Галичини було включено в склад Трудового Конгресу як активних учасників його, при чому в склад президії було вибрано галицького с-д.С. Вітика.
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО
МАРІЯ ЛІВИЦЬКА
дружина одного з організаторів Трудового Конгресу, міністра УНР, а потім президента УНР в екзилі Андрія Лівицького
МАРІЯ ЛІВИЦЬКА
дружина одного з організаторів Трудового Конгресу, міністра УНР, а потім президента УНР в екзилі Андрія Лівицького
У Марії часи проведення Трудового конгресу після проголошення Акта Злуки асоціюються з постійною роботою та виснаженням її чоловіка Андрія Лівицького. Він брав активну участь в січневих подіях та був одним із організаторів Трудового конгресу. Дружина політичного діяча пригадала, що тоді попри "піднесений настрій" її чоловік був "виснажений та втомлений", адже засідання Конгресу тривали цілими днями.
Цілий день був на засіданнях, приходив додому дуже пізно, стомлений і голодний. Відкриття Конгресу відбулося 22 січня 1919 року. Я з дітьми приглядалась і прислухалась з ложі того самого оперового театру, до якого ми з Андрієм ходили ще за студентських часів. Настрій був підвищений, але вже дуже тривожний. Цієї тривожності не могло заглушити навіть урочисте проголошення соборності українських земель. Тяжкий камінь лежав на серцях у всіх. Україні знов загрожувала більшовицька навала. А молода українська армія була ще дуже нечисленна, щоб її стримати. Уряд і Директорія почали готуватись до евакуації.
МАРІЯ ЛІВИЦЬКА
ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО
видавець, публіцист, меценат української культури
ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО
видавець, публіцист, меценат української культури
Видатний український меценат, який присвятив все життя підтримці українців та всього, що стосується українства. Чикаленко покладав надії на укладення Акта Злуки. На його думку, українську незалежність могла врятувати лише ЗУНР. Саме галичани мали б довести світу, що УНР та ЗУНР – єдина держава, яка має право на незалежність.
У мене є ще слабенька надія на сьогоднішній урочистий акт, який мають оголосити, що може ще врятувати українську державу. Справа в тім, що Антанта признає законність розчленення Австрії на ряд самостійних держав, а значить визнає право і галицьких українців на самовизначення і на свою делегацію на мировий конгрес.

На конгресі галичани будуть доводити, що вони один народ з російськими українцями, що вони вже з'єднались в одну державу і таким способом, може, й мировий конгрес признає законним за російськими українцями право одділитись від Росії і скласти з австрійськими українцями одну державу і допоможе їй одбитись від більшовиків.

Наш уряд із "Трудовим конгресом" напевне одступлять з січовиками до Галичини і відтіля будуть видавати закони на всю Україну, захоплену більшовиками.
ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО
ЛЕВКО ЛУКАСЕВИЧ
учасник бою під Крутами, автор книжки "Роздуми на схилку життя"
ЛЕВКО ЛУКАСЕВИЧ
учасник бою під Крутами, автор книжки "Роздуми на схилку життя"
У своїй книжці учасник боїв під Крутами, та один з тих, кому вдалося тоді вижити Лукасевич опублікував телеграми про перебіг свята, які отримав наприкінці січня 1919 року. Мешкаючи у Швейцарії, українець вирішив передрукувати їх, адже усвідомлював важливість подій на Батьківщині та побоювався, що з часом "можуть вони загинути в бурхливих подіях нашої історії та лишитися невідомими сучасному нашому громадянству".
Сьогодні, в річницю проголошення четвертого універсалу УHP, котрим проголошено самостійність, на Софійській площі відбулась друга національна урочистість проголошення прилучення Західної Української Народної Республіки до Великої Східної України.

Стоїть морозний день, дерева покриті інеєм. З самого ранку місто приняло урочистий вигляд. Доми прибрано національними прапорами й транспарантами. На балконах домів повішені килими й полотна з яскравими українськими рисунками.

Особливо гарно удекоровано доми на Софійській площі та сусідніх вулицях. З-поміж них відличається дім, у котрім поміщається центральна контора телеграфа та будинок київського губерніяльного земства. На балконах цих домів було поміщено портрети й бюсти Шевченка, прибрані національними стрічками й прапорами.

Тріюмфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софійську площу, було прибрано зверху, також і по боках, старовинними гербами України й Галичини. По всій площі було прибито до стовпів різні герби українських губерній та плакати. В одинадцятій годині ранку на площу, під звуки музики, почали приходити українські піхотні військові частини, артилерія і самострільні команди, котрі стали шпалірами з усіх чотирьох боків площі.

За військом поволі збіралась велика кількість народу, котра до початку урочистості заповнила всю площу й сусідні вулиці. Багато вилізло на дерева для того, щоб звідтам краще побачити урочистість. Почали поволі приходити різні делегації й учні із шкіл, разом з учительським персоналом.
ТЕЛЕГРАМА ПЕРША
Урочиста маніфестація з нагоди проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві.
Розділенням по місцях делегацій та всім церемоніялом урочистості завідував артист М. Садовський. Незабаром поперед війська уставились нові шпалери з учнів, котрі приходили на площу з національними прапорами й з плакатами. Із численних делегацій, котрі були присутні на урочистості, першими прийшли служачі залізниць з великим національним прапором, на котрому було написано: "Слава українським Героям".

Опісля почали приходити делегації від окремих міністерств та інших установ, хресні ходи зі всіх київських церков. Духовенство всіх церков збиралось у Софійському соборі, де в цей час йшла служба Божа, котру правив єпископ черкаський Назарій разом з соборним духовенством.

На площі робиться тісніше й тісніше. В 12 годин проти Софійського собору стають в колони члени Трудового Конгресу на чолі з тимчасовою колегією, делегація від Галичини і Буковини, старшини українських галицьких полків, що знаходяться в Києві і члени Національного Українського Союзу. Займають свої місця коло місць призначених для членів Директорії члени Ради Міністрів з головою Ради Міністрів Чехівським на чолі. Тут стають також представники дипломатичного корпусу.
ТЕЛЕГРАМА ДРУГА
Цегельський виголошує грамоту УНР про обʼєднання ЗУНР з Великою Східною Україною.
"В 12 годин з Софійського собору на площу виходить і займає місце навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами на чолі.

В церковній процесії були архієпископи: катеринославськийАгапіті єпископи: мінськийГеоргій, вінницькийАмвросій, черкаськийНазарій, канівськийВасиль і уманськийДимітрій.

Під час цього вже здалека чути поклики "Слава!" в честь членів Директорії,котра під'їздить до площі на автомобілях.

Поклики "Слава" переливаються, робляться все дужчі. Скоро члени Директорії, на чолі з головою Винниченком, займають свої місця.

Військова оркестра грає національний гимн. Чути нові поклики "Слава". На площі настає тиша. Настає самий урочистий момент сьогоднішнього свята.

Ставши обличчям до членів Директорії, державний секретар, др. Л. Цегельський, оповіщає таку грамоту Української Національної Ради про обʼєднання Західної Української Республіки з Великою Східною Україною:

"До світлої Директорії Української Народної Республіки в Києві. Президія Української Національної Ради і Ради Державних Секретарів Західної Української Народної Республіки мають честь подати оцим до відома світлої Директорії і Правительству УНР, що Українська Національна Рада, якої найвищий законодатний орган ЗУHP на торжественнім засіданні в Станіславові дня 3 січня 1919 року одноголосно рішила, що слідує: "Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно зʼєднання з нинішним днем ЗУHP з УНР в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку."
ТЕЛЕГРАМА ТРЕТЯ
Спецпроект підготовлений на основі спогадів сучасників, та матеріалів web-сторінки "Українська революція 1917-1921" Українського інституту національної пам'яті.

Автор тексту: Роман Бойко
Над проектом працювали:
Володимир Бірчак - керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху;
Андрій Когут - директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України;
Ярина Ясиневич - керівниця програм Центру досліджень визвольного руху.
Верстка: Яна Собецька
Дизайнерка: Валерія Маришева
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Made on
Tilda