WONDERS
We organise dream holidays to breathtaking places all over the world. Choose from our special destinations or suggest your own
СРСР попри декларовані принципи з часом звів розмову про рівність прав до поблажливо-квіткового одного дня на рік. Однак умови диктатури змушували жінок ще активніше включатись до політичного і суспільного життя. Вони ставали зв'язковими, очолювали повстання, керували інформаційними відділами, займались наукою та культурою.

Проект продовжує ініціативу Платформи європейської пам'яті і сумління, яка прагне привернути увагу до історій репресованих жінок. Через політичні причини їх страчували після показових процесів або без суду, вбивали під час спроб втекти за "залізну завісу", ув'язнювали в тюрмах, концентраційних і трудових таборах, де незліченна їх кількість загинула. СРСР замість рівності в правах забезпечив рівність в експлуатації.

Алла ГОРСЬКА
художниця
Під час Празької весни 1968 року художниця Алла Горська стала одним із ініціаторів відкритого листа з вимогою припинити практику політичних репресій. За це її виключили з профспілки. Коли наприкінці 1960-х років почалися арешти, вона їздила у табори до своїх друзів. Піклувалася про в'язнів і їхні родини. Її роботи радянська влада знищувала, а вітражі — розбивала. Але це не діяло, тому КҐБ її вбив. Історію смерті так і не розслідували.
Горська походила зі зразкової номенклатурної сім'ї, відмінно закінчила школу художнього інституту, вийшла заміж за талановитого маляра Віктора Зарецького та жила у квартирі в центрі Києва. Втім у період "відлиги " художниця починає шукати правду і не йде на примирення з напівправдою. Вивчає українську мову та досконало її опановує. Долучається до дослідження злочинів сталінізму у Биківні. Спільно з Лесем Танюком та Василем Симоненком збирає інформацію про масові поховання. Натомість інформацію про неї починає збирати КДБ. 1965 року біля квартири Алли майже постійно чергують радянські служби.

2 грудня 1970 року Аллу Горську знайшли мертвою у льоху свекра, тіло якого днями раніше виявили поряд із залізничною станцією. Коли Євген Сверстюк сказав, що це було зумисне КДБістське вбивство, це висловлювання було долучено до його справи як ознака злочину.

Богдана-Марія
СВІТЛИК
письменниця
Підпільниця, письменниця, редакторка Богдана Світлик 29 грудня 1948 року разом з іншими мешканцями криївки-друкарні неподалік села Бряза на Прикарпатті підпалила цінні папери та відступала з боєм до найближчого села. Загинула біля підніжжя гори Магури, приберігши останню кулю для себе, щоб не датися живою спеціально підготовленим групам МҐБ.

Богдана закінчила у Львові гімназію Сестер Василіянок, вчилась на факультеті класичної філології Львівського університету. З 1931 до 1937 року в ОУН була провідницею жіночих гімназійних ланок. За це через два роки польська поліція ув'язнила її у тюрмі "Бригідка". Звільнена Богдана у вересні того ж 1939 року продовжує підпільну діяльність, зокрема як членкиня націоналістичних редакцій "Смолоскип" та "Ідея і Чин". У цей час бере шлюб із оунівцем Зеноном Литвинко. 1942 року у подружжя народжується син Андрій, якого задля безпеки Богдана передає на виховання матері. До 1944 року вона виступає провідницею жіночої мережі ОУН у Львові.

Після другої радянської окупації Богдана Світлик продовжує свою роботу у головному осередку пропаганди ОУН-УПА, який очолював Петро Федун "Полтава". Ідеологічний центр розташовувався у великій криївці серед карпатських лісів на Сколівщині. Світлик пише збірку новел "Не на життя, а на смерть", оповідання "Михайлик", "Учителька" та багато іншого. Тут вона також знайомиться із ключовими діячами визвольного руху — Романом Шухевичем, Олексою Гасином, Осипом Дяковим та ін. Богдана Світлик була відзначена Бронзовим Хрестом заслуги.

Володимира КРУШЕЛЬНИЦЬКА
доктор медичних наук
Лікарка-дерматолог із дипломом Віденського університету 34-річна Володимира Антонівна Крушельницька 1937 року потрапила до числа 509 в'язнів — однієї з груп, яку вивезли з Соловків до Ленінграда на розстріл. Докторка медичних наук була розстріляна відповідно до підписаних протоколів «трійки» УНКВС Ленінградської області від 10 і 25 листопада 1937 року.
Народилася у Коломиї у родині культурних діячів Антона та Марії Крушельницьких. У Відні закінчила гімназію та медичний інститут. У 1928-1931 роках мала у Львові приватну практику. Позитивно оцінила українізацію у 1920-х роках переїхала до УРСР.

У Харкові за рік навчання в аспірантурі Інституту венерології та дерматології 1932 року написала і захистила докторську дисертацію. У той же час до Володимири у тодішню столицю УРСР переїхала уся родина. Втім вже 1934 року почалися арешти Крушельницьких. Сама Володимира потрапила до стін НКВД 12 грудня, а 27 лютого 1935 року була засуджена до п'яти років таборів. Відбувала покарання на Соловках, де працювала лікарем. Володимиру з іншою групою в'язнів за протоколом від 25 листопада 1937 року розстріляли.

Катерина
ГРУШЕВСЬКА
перекладач, етносоціолог, фольклорист
"Викапаний Татусь", – так говорили про Катерину, Кулюню Грушевську. Вона займалась наукою, досліджувала фольклористику та первісну культуру, перекладала з європейських мов та працювала в закордонних наукових установах. Вона повірила політиці українізації та повернулась розвивати українську науку. Загинула, відбуваючи покарання у трудових таборах, за звинуваченням в антирадянській діяльності.
Народилася Катерина Михайлівна у Львові 1900 року у родині Михайла та Марії-Іванни Грушевських. Початкову і гімназійну освіту їй забезпечили батьки: мама – педагог і перекладач, батько – український історик.

У період Української Революції Катерина публікує одну із перших своїх праць і гордо підписує – "Професорівна". Разом із батьками у 1919 по 1924 роках в еміграції пізнає Європу. Катерина захоплюється етнографією, фольклористикою, первісною культурою. Оманлива політика українізації спонукала Грушевських повернутись до України 1924 року.

Михайло, Марія та Катерина Грушевські у колі близьких та приятелів. с. Криворівня, 15.08.1912р
Катерина стає секретарем Культурно-Історичної Комісії ВУАН, 1925-го очолює Кабінет примітивної культури. Її зусиллями виходять перші два томи (з запланованих шести) "Українських народних дум", унікальної наукової праці. З 1930-х років починається переслідування родини. Після смерті батька Катерина взялася за підготовку друку "Історії України-Руси", втім усі задуми обірвалися з 10 на 11 липня 1938-го. Арешт і рішення Військового трибуналу: до 8 років позбавлення волі. Як стало відомо вже у кінці 1950-х, Катерина Грушевська померла у Новосибірську 30 березня 1943 року.
Леся
ПАЄВСЬКА-ТОМИЧ
зв'язкова
"Паевскую немедленно расстрелять", – таку термінову шифрограму з Москви отримав начальник Лук'янівської в'язниці 8 квітня 1953 року. Підпільниця "Орися", Лицарка Срібного Хреста заслуги – Леся Паєвська чекала свого смертного вироку 77 діб і відмовлялась на допитах говорити російською. Це була одна з останніх підпільниць, до якої за вказівкою Москви було застосовано найвищу міру покарання – розстріл.
Народилася у с. Нижньому Березові на Прикарпатті у родині священика. У 1930-х роках вчителювала на Волині. Там Леся познайомилася із майбутнім чоловіком, колишнім вояком армії УНР, втікачем від голоду 1932-33 рр. Денисом Паєвським. 1936 року у них народився син Юрій.

Повернувшись на Гуцульщину 1940 року, Леся вступила до ОУН та отримала псевдо "Орися". За час німецької окупації Леся виконувала розвідувальну роботу, допомагала витягувати з в'язниці українських патріотів. Вона мала вроджену харизму і добрі знання іноземних мов.

Улітку 1944-го з початком другої радянської окупації легально вчителювала у Брустурах. У школі Леся утримувала конспіративну пошту націоналістів. Неодноразово уникала арештів.

З 1950-го року Леся разом із сином Юрієм перебувала у глибокому підпіллі. Там жінка виконувала функції зв'язкової, пропагандистки, а також санітарки. У червні 1952 року Лесю було затримано МГБ. Жінка намагалася підірвати себе гранатою.

Допити проходили у Києві. Разом із матір'ю був арештований і її син Юрій. Судив їх Верховний суд СРСР. І Леся, і Юрій відмовилися відповідати російською мовою. У "складі злочину" підсудних не було ні вбивств, ні шпигунства, ні диверсій, ні грабунків – нічого кримінального, а лише один «злочин»– любов до України.

Лесю Паєвську трибунал засудив до розстрілу, а сина Юрія – до 25 років таборів. Вирок пролунав у Києві 21 січня 1953 року.

Людмила ФОЯ
активістка УПА
19 липня 1950 року під час прочісування лісу у Межирічському районі Рівненщини чекісти виявили групу повстанців, з якими зав'язався бій — останній для Людмили Фої, яку радянські спецслужби вважали своєю агенткою.
Народилася Людмила у с. Топори на Житомирщині, за німецької окупації переїхала до Києва. Ще влітку 1941 року дівчина контактує з ОУН. На початку 1942 р-го Людмила вступає до Київського медичного інституту та паралельно виконує завдання пропагандистки та зв'язкової в організації. Восени 1943 року у Києві організовує збір медикаментів для шпиталю УПА.

З поверненням радянської влади Людмилу 24 січня 1944 року арештовують, і у квітні того ж року на волю виходить агент «Апрєльская», яка мала налагодити зв'язок із мережею ОУН на Волині. Але дівчина приймає рішення грати подвійну гру із радянськими спецслужбами і з допомогою СБ ОУН ліквідовує провідних чекістських агентів — Ніну Калуженко, Михайла Захаржевського і Катерину Міньковську.

У квітні 1946 року Людмила переходить у підпілля під псевдонімами "Перелесник", "Оксана" працює у структурах пропаганди, редагує журнал "Молодий революціонер". Тодішні масштаби повстанської пропаганди вражають: лише на Волині видано майже 350 тисяч листівок та брошур.
Людмила
СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА
письменниця
Письменниця, співзнасновниця Національної ради Українських жінок була у списку 45 діячів української культури та науки міфічної «Спілки визволення України», над якою влаштували показовий судовий процес у Харківському оперному театрі у березні 1930 року. Так донька засновника українського театру Михайла Старицького та племінниця композитора Миколи Лисенка, вперше зустрілася із абсурдом системи. 1941 року її тіло конвоїри викинули з вагона потягу, який мав доправити її на заслання у Казахстан за "антирадянську діяльність".
Made on
Tilda